Книга "НАШІ"

                              Наші

                                                          ВОНИ ЗМІНИЛИ СВОЄ ЖИТТЯ,

                                                          ЩОБ МИ НЕ ЗМІНИЛИ СВОЄ.

                                               ПОЧАТОК

- Тарасе! Прокинься, Тарасе! Надворі щось голосно гримнуло і спрацювала сигналізація на машині - виключити не можу. Та й машини по сусідству блимають і ревуть, - з тривогою і  тремтінням у голосі Надя намагалася розбудити свого чоловіка, що міцно спав поруч на ліжку.

          - Та забий. По-любому, якась компашка розважається, - крізь сон пробурмотів Тарас. - Надійко, я стомлений, ліг біля третьої, задача "горіла" - мусів закрити, а зранку в мене "call" із замовником. Спи, кохана.

          - А з сигналкою що? - не вгамовувалася Надя і потягнулася за телефоном на тумбочці. Зайшовши в інстаграм, вона почала читати стрічку і з жахом зрозуміла, що сталося страшне - росія напала на Україну, і в цей час( кілька хвилин на сьому) по території України завдано декілька ракетних ударів, переважно по військових складах і аеродромах. Так як молоде подружжя проживало недалеко від летовища, тo, найімовірніше, звук від вибуху саме звідти  розбудив Надію. Страшне припущення за хвилину підтвердили сирени пожежних машин і карет швидкої допомоги за вікном.

          - Тарасику, любий, прокинься! Війна!-  молода жінка дужче тормосила свого чоловіка і її настирливість увінчалась успіхом.Тарас зірвався з ліжка і підбіг до вікна.  Надя підійшла до нього.

          - Що тепер буде? Мені ж народжувати скоро, - прошепотіла вона і притулилася до Тараса.

          - Що ж, будемо воювати, будемо захищати нашу Україну. Не хвилюйся, рідненька. Все добре буде, - пригортаючи до себе кохану, рішуче промовив чоловік.

         Тарас легко вирішив  усі питання з роботою, що було дивним, адже замовник-поляк, який був дуже вимогливим і рідко коли давав якісь поблажки своїм ІТ – працівникам. Дізнавшись, що Тарас залишає недопрацьований проект і збирається йти захищати  Батьківщину, висловив йому свою повагу і пообіцяв виплатити авансом ще одну місячну зарплату. Молодий чоловік поділився своїми намірами з дружиною, яка, звичайно, почала ридати, адже розуміла, що війна - це біль, можливі поранення і навіть, не дай Боже, смерть. Але, з іншого боку, вона поважала і розуміла всю важливість рішення її коханого, адже ворог уже підло вдерся в нашу хату, і виганяти його треба тут і тепер. І неважливо, що Тарас офіцер (закінчив військову кафедру при університеті, у якому навчався), він перш за все громадянин своєї країни - України, яку він дуже любить, де зустрів своє кохання,Надійку,яка з Божою  поміччю скоро  має подарувати йому донечку. Саме за них, за їхнє щасливе життя, він мусить піти воювати.

          ... Через день після відвідин місцевого військкомату, у якому Тарас вступив у ряди ЗСУ, він разом зі своєю Надією пішли на місце збору, звідки його разом з багатьма мобілізованими чоловіками і жінками мали відправити в один з учбових полігонів для пришвидшеного і посиленого вишколу з подальшим відправленням на фронт.

          Звичайно,  Надя  була не одна така, хто проводжав своїх коханих чи близьких , таких було багато. І були сльози, поцілунки, обійми. Були обіцянки про швидке повернення і запевнення, що все буде добре і  скоро ворог буде розбитий, і що, зрештою, СКОРО ВЕСНА…